Рекреації

     Перспективні рекреації

Поблизу села Ординець під Погребищем, бере початок "вербова" річка Рось, так геніально оспівана Нечуєм-Левицьким. Верби і досі, принаймні біля витоків, є найчарівнішою оздобою знаменитої ріки. Під її шатами, поряд з природним джерелом цілющої води, влаштовано чудове місце відпочинку з належним антуражемзручностей.

Під Селищем у Тиврівському районі, розповідають, була панська гуральня і дуже гарний парк. Сліди його збереглися і досі. Принаймні, вікові дуби і стрункі, як свічі, ясени свідчать про це. Є тут і залишки горілчаного виробництва з рештками фундаментів і підвалів. А головне - збереглась криничка, яку називають Святим Шепотом. Вода в ній настільки особливого смаку, що люди не дали джерелу замулитись - їздили з усіх усюд набирати для хатнього вжитку.

Служба агролісу впорядкувала "Святий Шепіт", зробивши над ним альтанку, а воду пущено в спеціально виготовлену дубову трубу, одягнуто в дубове цямриння. Поблизу, на пагорбі, влаштовано автостоянку - попит на воду з цього джерела незвичайний. Згодом тут можна буде влаштувати міську зону відпочинку.

Шолудьки стоять нaд Бугом. Це нічим особливим не примітне село. Одначе вабить до себе багатьох мандрівників. Тут народився і провів юнацькі літа видатний архітектор В'ячеслав Городецький. Той, що уславив своє ім'я зухвалими і неперевершеними творчими знахідками.

     Досить назвати його київські шедеври: "Дім з химерами", в якому нині перебуває резиденція Президента України, Караїмський храм, рідкісної краси католицький собор в центрі столиці, собор Святого Миколая.

 

 

 

 

 

 

 

     Таланту Городецького належить також комплекс шахської резиденції в Ірані та багато інших споруд.
Видатного архітектора надихала природа Шолудьок. Адже одним своїм крилом село прилягає до крутого берега Південного Бугу, a там - красоти казкові. На краю села, в тому місці, де стояв будинок Городецьких, в одному з сільських дворів, планується закласти об'єкт зеленого туризму, щоб благословенні Шолудьки продовжували славу видатного земляка. До речі, нещодавно в Немирові йому поставили пам'ятник.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Стіна. Це назва села в Томашпільському районі. Лежить воно на кам'яних крутосхилах глибокого каньйону i свідчить про те, що в часи заснування люди ховали себе i свої помешкання в малодоступні урочища, щоб уберегти від заздрих очей, a y випадку біди - оборонятися.

Все тут дихає історією - круті вузькі вулички, характерна місцева говірка, уславлені на всю Україну фольклорні ансамблі, стародавній цвинтар з небачених форм i конфігурацій хрестами, церква на високій горі над селом, як голубий апостроф незламності віри.

Є в цьому селі i незвичайна споруда - єдиний на всю область будинок лісничого, який може стати одним з пам'ятників лісового господарства і свідченням того, як до працівників лісу ставилась царська імперія.Будинку понад сто років, він дерев'яний, але все у ньому і досі міцне й тривке, не поточене старістю і шашелем. Охоронної грамоти потребують і рукотворні кам'яні мури довкола села, які вважалися витвором турків, а з'ясувалося, що це винахід місцевих трударів - цими мурами зупиняли сповзання навколишніх пагорбів у долину.